Власники українських телеканалів все частіше запрошують менеджерів з-за кордону. Однак не завжди телебачення стає від цього кращим.

Ще одна зірка журналістики з’явиться на українському телебаченні в новому сезоні. Відомий у Росії опозиційний телевізійник Євген Кисельов переїздить до Києва, щоб стати редактором нового каналу ТVі. Антикремлівський майстер слова, Кисельов – один з тих, хто наприкінці 1990-х спромігся з нікому невідомого російського каналу НТВ зробити найпомітніший телересурс не тільки в Росії, а й у світі.
Ще п’ять років тому це стало б сенсацією. Однак зараз мало не кожна українська медіа-компанія має свого такого „експата”. Канали „СІТІ” і „Кіно”, до прикладу, очолює голландець Онно Зонневельд, який до цього встиг пропрацювати на „1+1”, ICTV та К1. А політику каналу Студія „1+1” формує виконавчий директор Central European Media Enterprises, якій вже кілька місяців належать „Плюси”, румун Адріан Сирбу.

Хто тут говорить російською?

Генеральний директор ТРК „Україна” поляк Вальдемар Дзикий в одному зі своїх інтерв’ю згадував, що в школі мав трійку з російської мови. В соціалістичній Польщі знати добре російську було непристойно. Хто б міг передбачити, що такий мовний забобон зараз багатьом полякам дається взнаки. Адже польські менеджери наразі отримують все більше пропозицій роботи в Україні і Росії. А рік тому польські газети розповідали, як після закінчення прес-форуму у Варшаві Борис Ложкін, власник Українського медіа-холдингу, шукав собі співробітників. Як пише Gazeta Wyborcza, він ходив величезним холом від одного учасника форуму до іншого і розпитував, чи не хотів би хто-небудь з присутніх, хто хоча б трохи говорить російською, працювати в Україні. Мовляв, у нас таких фахівців просто немає.
Запрошувати іноземних спеціалістів на управлінські посади – стара традиція слов’ян. Якщо вірити Несторові Літописцю, одними з перших відомих закордонних менеджерів в Україні були варяги. Минуло понад тисячу років, та мало що змінилося. І сьогодні іноземні фахівці мають великий попит.
Вальдемар Дзикий у розмові з „Новинарем” зізнався, що в Україну потрапив майже випадково. Його вполювали „мисливці за головами”. Як каже Дзикий, він виграв у своєрідному конкурсі претендентів на посаду. Та ще до свого від’їзду в Україну він зажив слави у Польщі. Окрім того, що він очолював успішний телеканал Polsat, Дзикий на початку 1990-х був дуже популярним на батьківщині режисером фестивального кіно. Україна ж привабила Дикого новизною і динамічністю ринку медіа. „Я радий, що потрапив у ситуацію, коли є куди розвиватися”, – сказав він „Новинареві”. На ТРК „Україна” поруч з Дзиким на управлінських посадах працюють іспанці, німці, французи і скандинави.
Євгена Кисельова в Україні приваблює жваве політичне життя. Як зауважує він „Новинареві”, для будь-якого політичного журналіста – тут справжній рай. „Ви не уявляєте, наскільки затхла атмосфера в цьому сенсі у Росії. Не те що від політика, від його прес-секретаря не можна добитися нормального коментаря. Я пам’ятаю часи, коли вважалося нижче журналістської гідності розмовляти не з міністрами чи депутатами, а з їхніми прес-секретарями. А зараз і до нього можна достукатися лише через референта” , – розповідає Кисельов.
В Україні Кисельов збирається працювати принаймні кілька років. Буде поєднувати роботу на ТВі та RTVi, каналах, які інвестують опальні російські олігархи Володимир Гусинський і Костянтин Кагаловський. „Хоча при цьому український проект залишається для мене пріоритетним”, – запевняє російський журналіст.
Стрімкий розвиток вітчизняного телебачення пояснює і попит на іноземних журналістів у ЗМІ, переконаний Віталій Портников, журналіст TVi. „З медійного погляду Україна – країна, що розвивається. В таких країнах здебільшого є повага до іноземця, оцінка його можливостей в фінансовому плані набагато вища, ніж та, яку ця людина має у себе на батьківшщині”, – каже він. Більш того, на думку Портникова, зазвичай в Україну їдуть ті, на кого не має попиту в себе вдома. Однак на українському ринку вони стають авторитетами. „Успішні журналісти в Україні не працюють. Вони працюють у власних країнах”, – стверджує Портников.
З цим не погоджується медіа-есперт, шеф-редактор проекту „Телекритика” Наталія Лигачова. Вона вбачає гострий брак вітчизняних фахівців. „Основною нашою проблемою є перш за все відсутність власної аналітичної школи, – стверджує Лигачова. – Тому-то українці змушені запрошувати російських аналітиків”. Як каже експерт, Росія більша за Україну, отож у тамтешніх медійників більше можливостей і більше навичок, які почали формуватися ще за часів перебудови.

Бізнес передусім

І Лигачова, і Дзикий зазначають, що цінність зарубіжних медіа-менеджерів – у їхньому бізнесовому підході до справи. „Європейські керівники знають, що ЗМі – це передусім бізнес, який повинен давати зиск”, – зазначає „Новинареві” Дзикий. На його думку, головна мета європейського менеджера – побудувати комерційно успішну структуру, продукт якої змусить глядача довше затриматися перед телевізором.
Однак іноземний фахівець не гарантує, що канал стане більш демократичним і на ньому поменшає цензури, зазначає Вікторія Сюмар, виконавчий директор Інституту масової інформації. І додає: „Фахівці з-за кордону привносять новий досвід, нові технології, які ще не випробувані в Україні. А це робить медіа більш сучасним, більш динамічним і більш конкурентоспроможним”.
Та бізнес по-українськи не завжди зрозумілий іноземцям. „Вони не готові працювати тоді, коли всюди треба давати хабарі”, – вважає Наталія Лигачова. На її думку, іноземні фахівці також подекуди не розуміють стосунків України з Росією, прив’язки до російського інформаційного простору. Тому менеджерські рішення іноземних керівників іноді суперечать смакам і бажанням українського глядача.
„Ставка робиться на жовтизну, а не на глибоке розслідування соціальних проблем, до якого вже готовий український глядач”, – каже Лигачова. Серед інших вад вона називає і збільшення кількості еротичних програм, чим „грішать” канали НТН і „Кіно”. На останньому заміна українських і російських серіалів на менш якісні іноземні також не виправдовує себе, на думку Лихачової.
Через це Наталія Лигачова радить запрошувати з-за кордону насамперед менеджерів середньої ланки. „Якби я була власником медійної компанії, я б на стратегічну посаду все ж таки призначила вітчизняного спеціаліста. А менеджмент середньої ланки шукала б на Заході”, – каже експерт. Стратегію, на думку Лигачової, повинні закладати українці, які більше розуміють контекст, місцеві умови, а середній менеджмент мав би правильно вибудовувати технологічні речі, як-от інформаційну наповненість передач та нові технічні засоби.

Шість „С” і одне „Г”

Всі експерти, до яких звернувся „Новинар”, одностайні: якість вітчизняного телебачення протягом останніх років погіршилась. „Мені прикро, але українські медіа стали жовтішими. Це пов’язано зі світовими тенденціями”, – каже Вікторія Сюмар. На її думку, стало менше інтелектуального продукту, відсутня освітня й інтелектуальна функції медіа. І хоча технологічно медіа стають кращими, змістовного поліпшення не відчувається. З цим згодна і Наталія Лигачова: „Зараз багато чого втрачається. Зокрема й те, що було доброго в радянському телебаченні”. У боротьбі за рейтинги сучасні ЗМІ все частіше вдаються до примітивізації та дедалі частіше переходять до шоу.
Нещодавно стали відомі нові стандарти відбору новин на каналі „Студія „1+1”. Повідомлення мають відповідати шести „с” і одній „г”: секс, смерть, скандали, сенсації, страх, сміх і гроші. Такі зміни пов’язують зі зміною власника „Плюсів”. Віднедавна компанія належить Central European Media Enterprises. Як повідомляла „Телекритика”, на одній з нарад каналу виконавчий директор CME румун Адріан Сирбу поставив редакцію перед фактом: „новини мають бути для Барбоса”. Тепер у кожному новинному сюжеті на „1+1” йтиметься хоча б про одне із шести „с” або одне „г”.
Та чи можна вважати винними у жовтизні лише „експатів”? Лигачова каже, що менеджери діють так, бо виконують завдання власників каналів. А ті дбають лише про швидку капіталізацію, а якість телепрограм їх не обходить. Вікторія Сюмар ілюструє це таким прикладом: „Власник, наймаючи західного спеціаліста, до того ж за великі гроші, ставить перед ним лише одне завдання – швидке підвищення рейтингу”. Відтак надійніше купити успішну програму з-закордону, ніж ризикувати з винаходом власного велосипеду. „Українські власники не ставлять перед іноземними фахівцями завдання якось стимулювати вітчизняне виробництво”, – запевняє Сюмар, хоч і зазначає, що іноді фахівців з-за кордону імпортні програми таки поліпшують. Сюмар як приклад наводить ток-шоу „Свобода Савіка Шустера” та „Дуель” на ТРК „Україна”: „Завдяки Дзикому „Дуель” не є тупою калькою пропагандистської російської „К бартеру”, це дійсно перероблена програма”.
Якісний імпорт обіцяє українцям і Євген Кисельов. „Я вважаю, що в журналістиці не може бути лише одного – нудних матеріалів, – викладає він „Новинареві” свої погляди. – Серйозна журналістика повинна бути цікавою. Питання у виборі слів, інтонації і ракурсі висвітлення. Жовта журналістика жовта не через інформацію, а через те, як вона її подає. У нас в новинах може бути інформація про скандали і сенсації, але „жовтих” прийомів, низької лексики і порпання в брудній білизні не буде”.
З осені український глядач зможе пересвідчитися, наскільки послідовним буде ще один російський „варяг” в українському телеефірі.

Журнал "Новинар" (сайт - novynar.com.ua)