Апрель 22, 2019
МедиаБизнес
Пользователь
Пароль
 
ТВПрессаРадиоНаружкаКиноDigitalAmbient
НОВОСТИ
Декабрь 4, 2008

Наталія Влащенко: «Працювати – не модно + гламуризація всієї країни», - «ПіК України»

Поделиться: Facebook Twitter LiveJournal
Версия для печати

На думку головного редактора журналів «Публічні люди» і «Обличчя України» Наталії Влащенко, саме ці обставини ускладнюють фінансову кризу в країні - і в медіа зокрема.

- Розкажіть про проект «Обличчя України». Журнал виходив кілька років поспіль. З чим пов'язані сьогоднішні проблеми з його виданням у новому форматі?
- Цього року ми готуємо шостий випуск і вирішили змінити формат видання. Раніше ми самі готували всі розділи для номера. Але специфіка видання в тому, що воно не є рейтингом. Ми розповідаємо не про найзнаменитіших, багатих, успішних, і т.д, а про людей, які є дійовими особами. Тобто цього року, скажімо, поставили нову виставу, показали нову колекцію, зробили новий успішний бізнес-проект. Це можуть бути як дуже хороші і розумні люди, так і відверті негідники. Просто вони опинилися в центрі тих чи інших подій.
Зміна формату цього року пов'язана з тим, що нам здалося цікавим, якщо вибирати нових осіб будемо не тільки ми, а й профільні ЗМІ: політичні видання напишуть про політиків, правові – про юристів, шоу-бізнес - про своїх представників. По-перше, це відразу б припинило будь-які розмови про «джинсу», що якісь особи з'явилися тут за гроші. А по-друге, нам здалося, що в такому випадки «Обличчя» можуть вийти об'єктивнішими. Оскільки нам самим було дуже складно формувати такі розділи як, скажімо, медицина або наука.
Та і сам факт того, що в цьому проекті погодилися взяти участь близько двадцяти ЗМІ одночасно, теж здається цікавим прецедентом.
Стосовно проблем із фінансуванням проекту, то тут все об'єктивно. Спочатку було багато пропозицій на підтримку цього соціального проекту, але фінансова криза внесла свої корективи. Якщо навіть у великих холдингах зменшували гонорари журналістам на 30%, то я не думаю, що це через те, що їх власник гине з голоду. Але він знає, що «курочка по зернятку». Тому я чудово розумію тих, хто відмовився в сьогоднішніх умовах фінансово підтримати цей проект. Але водночас перед нами постало питання: чи варто його нам робити ?
Видавництво «Форзац» живе за рахунок тих грошей, які заробляємо ми самі. Але мені стало дуже шкода ідеї і праці, яку виконала така кількість людей, і я вирішила випустити цей номер. Звичайно, бізнесмен у моїй душі кричить і б'ється в істериці. Але, напевно, я більше журналіст, ніж бізнесмен.
 
- Чи відчули на собі інші ваші видання вплив кризи?
- Криза – це проблема всіх медіа. Навіть ті, якими займаються багаті люди, зазнаватимуть якихось зміни. У нас поки все добре. Не зменшуватиметься кількість сторінок, не будуть скорочувати людей. Ми дещо переформатували схему наших взаємодій у колективі, але зарплату і гонорари видаємо вчасно. І прагнутимемо робити це надалі. Вважаю, як і всі головні редактори, що в мене унікальна команда, яка була зібрана по крихтах за минулі п'ять років. Тому завдання №1 у важкий період зберегти все напрацьоване за минулі роки.
Що ж до кризи для країни загалом, то в ній є свої плюси. Звичайно, погано, що люди втрачають роботу, але повірте, що і у нас в медіа, і в будь-якій іншій галузі було дуже багато проблем з некомпетентними людьми. Фактично ринок праці був штучно роздутий. В офісах сиділи десятки людей, які по суті нічого не вміють робити. А скільки журналістів не вміють писати? Тому, якщо виникне питання, коли з 15 треба залишити 5, то залишать професіоналів. А якщо залишать п'ятеро родичів, подружок і кумів, то підприємство закриється.

- Але ж медіа крім фінансової, переживають іншу кризу, кризу професії як такої. Причому така ситуація спостерігається і у нас, і у наших сусідів.
- Криза, про яку ви говорите, почалася не вчора, а років вісім тому. У нас цей процес почався раніше, ніж в Росії. Там дуже довго професіоналів-журналістів балували. Приклад Сергія Мостовщикова – людини, яка блискуче володіє професією. Всі ці роки він експериментував: журнал «Столиця», естетський журнал «Крокодил». Нарешті Росія прийшла до того, до чого її так довго вів товариш Путін, і з'ясувалося, що більше нічого нікому не потрібно. Сьогодні в Росії люди йдуть з професії з інших причин, ніж у нас. Там більше не потрібні професіонали з власною позицією і власною думкою. У Росі більше немає свободи слова.
У нас інша ситуація. У нас є свобода слова, але писати нікому. Тому що люди пішли з професії раніше, оскільки були принижені низькою оплатою.
Працюючи, скажімо, театральним оглядачем у відомій газеті не можна було заробити стільки, щоб не ходити в стоптаних тапочках і не штовхатися в маршрутах і пробках. На Заході таке неможливо для хорошого журналіста високого рівня.
Інша причина, з якої люди йшли з професії: робота висококласних журналістів стала не потрібна. Читачеві нині цікаво знати, що десь якась старенька випала з вікна і при цьому вона була без трусів. Не стало суспільних запитів на хорошу, розумну, якісну журналістику. Тому найбільші тиражі, принаймні поки, будуть у газет, які робляться способом «ctrl»+«c» «ctrl»+«v» з порносайтів.
 
- Мені здається, в цій ситуації є ще один підтекст: за останні чотири роки в умовах безмежної гласності і свободи слова, журналісти втратили стимул писати, оскільки, яке б сенсаційне розслідування не було написане, воно не здобуде ніякої дії. Щодо ЗМІ абсолютно стерся епітет радянських часів «четверта влада».
- Річ у тім, що в такій ситуації ніхто і не прочитає це сенсаційне розслідування. Серйозні видання мають невеликі тиражі, і читає їх дуже мало людей. А з іншого боку, навіть найрозумніші редактори, як жінка легкої поведінки, балансують - навіть найсерйозніші теми намагаються подати якось «з фанфарами» або «з блиском», щоб пересічний громадянин хоч би обернувся в цей бік. На жаль, країни, яка колективно читала «Новый мир», більше немає, а іншу країну ми поки що не побудували.
 
- Років три тому ви позиціонували «Публічних людей» як публіцистичне видання. Зараз це не зовсім так.
- За форматом «Публічні люди» все одно відрізняється від інших. Ми придумали для себе контентний мікс – щоб у ньому різні люди могли знайти щось для себе. У ньому є і ознаки глянцю, і серйозні політичні інтерв'ю, є 5-6 матеріалів, що представляють дуже хорошу якісну журналістику. Вони, як правило, презентують тему номера. Ми намагаємося гарно писати про нові фільми, музику, книги. Однак ви не знайдете у нас рекомендації почитати книгу Марініної. Мені здається, ми все-таки працюємо для розумного читача.
 
- Який відсоток таких у Києві або в Україні?
- Я не знаю. Якби я була соціологом, напевно, знала б. Думаю, що останні роки послужили навіть для розумної, освіченої публіки погану службу. Відбулася, що називається, «гламуризація» всієї країни. Навіть ті люди з мого оточення, яких я добре знаю, дуже змінилися за ці роки. З'явилися якісь дуже смішні претензії до життя: машина повинна бути така, телефон - такий.
Всі раптом страшенно почали перейматися власним статусом. Я думаю, що це стало колосальним детонатором для посилення сьогоднішньої гуманітарної кризи. Адже всі разом ми створюємо настрій в тому чи іншому суспільному прошарку. І замість того, щоб з цих прошарків ішло якесь здорове бунтарство, бажання змінити суспільство, раптом стало модно ходити на якісь вульгарні, огидливі вечірки, де продають свиней, козлів і виливають чашки з супом на голову один одному. Якщо 50 років тому одна половина країни сиділа у в'язниці, а друга їх охороняла, то сьогодні у нас 5 % населення бігають на якісь недоумкуваті вечірки, а решта з придихом стежать за цим: у яких штанях прийшов Вася Тюлькін. А хто такий Вася Тюлькін разом з його штаньми?
У нас стало не модно працювати. У цьому вся проблема.

- Скажіть, коли ви починали працювати з публічними людьми, стикалися із специфічною проблемою, коли вони не поспішали ділитися з аудиторією своїми справами, особистим життям. Наскільки змінилася ситуація за п'ять років?
- Зараз серед політиків багато людей, які хочуть публічності. Більше того, вони її страшенно бажають, судячи з того, як вони з гиканням бігають з одного каналу на іншій. Зараз політика почала перетворюватися на шоу-бізнес і фактично за всіма ознаками вона нічим не відрізняється від нього: міфологізація, придумування про себе різних вигадок. Діє головний принцип шоу-бізнесу: щоб не говорили, аби говорили. Всі публікації хороші, окрім некролога.
Один мій приятель-бізнесмен сказав про політиків так: «Ці люди можуть купити пляшку вина в ресторані за 50 тисяч доларів, залишити її на столі недопитою і піти, але якщо коли-небудь людина, якій по-справжньому потрібні гроші, – хвора чи талановита - до них звернеться, вони ніколи не знайдуть коштів. Ось в цьому весь парадокс і весь сенс українського істеблішменту.
 
- Сумно. Але що говорити про політиків, якщо в медіа теж не все добре. Не хочу вас образити, але, як правило, в ЗМІ просуваються по кар'єрних сходинках далеко не професіонали. Чи без «понтів» не буває кар'єри?
- Річ у тім, що у нас медіа не є бізнесом. Тому головними редакторами багатьох видань є люди, які за своїми діловими і професійними якостями не можуть ними бути. Але ці люди зручні тим, хто дає гроші на існування цього ЗМІ. Розумієте, у нас немає конкурентного середовища, де таке було б неможливе. Тому що в конкурентному середовищі людина, яка вкладає гроші в ЗМІ, зацікавлена в тому, щоб ця газета або канал «порвав всіх». А якщо у нас на окремих каналах міняються менеджери три кожного місяця і призначаються люди, які нічого не розуміють у професії, тоді і виникають великі проблеми.
Але я хочу вам сказати, що як раніше, так і зараз – чи то епоха кризи, чи епоха хорошого життя – для творчої людини найголовніше мати талант і характер.

- І на завершення кілька слів про перспективи. Епоха загальнонаціональних каналів добігає кінця. Друкарські видання теж підуть в Інтернет. Як бути з глянцевим журналом?
- Газет уже не купую і розумію, що як тільки Інтернет в Україні стане доступним для всіх, друкарські газети у нас зникнуть. А ось глянцевий формат і спеціалізований формат – це трішки інше. Як кіно не витіснило театр, так Інтернет ніколи не витіснить книги. Зовсім інша психофізика.
Що стосується глянцевих журналів, то вони дають людям великі красиві фотографії, яких немає в Інтернеті, можливість повернутися до тексту ще раз. Крім того, глянцевий формат це дуже зручний майданчик для рекламодавців, для яких ТБ невиправдано дорого. У світі якраз спостерігається зрушення рекламного сектора у бік глянцю, тому, я думаю, він зберігатиметься на ринку.
 
Ната Резанова, pik.org.ua



Добавить комментарий

:D:lol::-);-)8):-|:-*:oops::sad::cry::o:-?:-x:eek::zzz:P:roll::sigh:
Жирный Курсив Ссылка Цитата


Защитный код
Обновить








Rambler's Top100 Если Вы заметили ошибку, пожалуйста, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter