Декабрь 13, 2017
МедиаБизнес
Пользователь
Пароль
 
ТВПрессаРадиоНаружкаКиноDigitalAmbient
НОВОСТИ
Ноябрь 29, 2017

Як телепродакшнам заробляти на ресторанах і що прогледів Кабмін

Поделиться: Facebook Twitter LiveJournal
Версия для печати

Ця осінь принесла телевізійним продакшнам і вітчизняним кінокомпаніям шанс почати одержувати роялті за використання перших записів фільмів (відеограм) з кав’ярень, барів, ресторанів, магазинів, кабельних операторів, інших осіб і закладів, які використовують у своїй діяльності відеоряд, відповідно на порядок докапіталізувати ринок телевізійного і кінопродакшну України. Але Кабміну, схоже, це не подобається.

В українському авторському праві є такий об'єкт суміжних прав – «відеограма». Традиційно через те, що був він неоковирно прописаний, цей об'єкт особливо не комерціалізувався. Законодавець назвав відеограмою будь-який відеозапис, крім того, який входить до аудіовізуального твору (просто необдумано скопіював визначення «фонограми», хоча, на відміну від «фонограми», стосовно «відеограми» міжнародні договори подібних вимог не містили). Фактично йдеться про такий відеозапис, що не відображає сценарний задум режисера. Ну справді, хіба немає сценарію в ток-шоу, більшості телевізійних передач? Навіть у відеозаписі дитячого дня народження можна знайти сценарний задум режисера-мами:). Тож відокремити відеограму від аудіовізуального твору завжди видавалось проблематичним завданням.

Натомість порівняно з аудіовізуальним твором відеограма містила одну суттєву перевагу: за її використання законодавство (ст. 43 Закону «Про авторське право і суміжні права») передбачало сплату і збір роялті уповноваженими організаціями колективного управління з тих осіб, які її використовують через публічне сповіщення (наприклад, кабельні оператори) або через публічне виконання (скажімо, супермаркети, ресторани, перукарні, інші заклади, де є знаходяться монітори/плазми, що демонструють відеоряд для відвідувачів). При тому навіть ставку роялті в законодавстві встановлено і прив’язано до доходу таких осіб/закладів.

На проблеми «відеограми» звертали увагу на безлічі конференцій, круглих столів, у десятках статей, зверталась на це увага й суддями в окремих кейсах. Але крига скресла (принаймні тріснула) зі вступом в силу Угоди про асоціацію України й ЄС. Підрозділ 1 частини 2 Угоди в дусі Директиви ЄС № 2001/29/EC від 22 травня 2001 р. вказав на необхідність надання правової охорони і визначення як первинних суб’єктів суміжних прав виробників першого запису фільму, при тому під фільмом розуміється не тільки твір (аудіовізуальний твір), а й «будь-які рухомі зображення як із звуковим супроводом, так і без нього».

Коротше кажучи, перед Урядом постала необхідність якось імплементувати думку європейського законотворця у вітчизняне законодавство. Як це технічно можна зробити? Можна було би просто замінити зміст визначення «відеограми» в Законі «Про авторське право і суміжні права» (не думаю, що для європейців принципово, яким терміном називатиметься відеоряд, важливішим мабуть є його зміст). Можна було би вчинити інакше – зазначити, що в тексті закону термін «відеограма» замінюється терміном «фільм» а в термінологічному словнику закону модифікувати визначення «фільму» і «виробника першого запису фільму».

Але Кабмін та Мінекономіки вирішили піти іншим шляхом. У розробленому й опублікованому проекті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав» (в цілому, чесно кажучи, якісному законопроекті) Мінекономіки вирішило з одного боку, замінити в тексті закону України «Про авторське право і суміжні права» слово «відеограма» на слово «фільм» (п. 38) ч. 6) і не вносити зміни до ст. 43 Закону, з іншого боку – встановити окремою статтею права першого виробника фільму (п. 29) ч. 6 Законопроекту), де право на одержання винагороди від уповноважених організацій колективного управління не передбачено.

У разі прийняття зазначеного законопроекту в такій редакції ситуація може взагалі перейти в повний абсурд: уповноважені організації збиратимуть роялті за використання фільмів (нова назва «відеограми» у ст. 43 Закону), розподілятимуть її на користь виробників фільмів, але не виплачуватимуть її, оскільки у виробника саме першого запису фільму права на одержання такої винагороди немає. Або виплачуватимуть її виробникам не першого запису фільму (тим, хто копіює фільми).

Хотілось би вірити, що відсутність права виробника першого запису фільму – це просто технічна помилка (у законопроекті є й деякі інші технічні помилки, що виникли, судячи з усього через банальний брак часу), яку можна було би виправити через закон «про колективне управління майновими правами» (хоча поки що в жодному з нині зареєстрованих проектів законів «про колективне управління майновими правами» ця проблема не вирішується). Але виглядає, що відсутність у виробника першого запису фільмі права на винагороду за публічне використання його фільму (відео), на противагу правам виконавців і виробників фонограм, є позицією Мінекономіки і Кабміну.

Гадаю, лобістам телевізійного і кіноринку зараз саме час звернути увагу на зміни до Закону України «Про авторське право і суміжні права». Правильний підхід до справи створить для телевізійного і кіноринку нове джерело доходів і докапіталізує ринок. Ігнорування питання, боюсь, може залишити все «так як є».

Павло Калиниченко, директор ОП "Український Музичний Альянс", кандидат юридичних наук



Добавить комментарий

:D:lol::-);-)8):-|:-*:oops::sad::cry::o:-?:-x:eek::zzz:P:roll::sigh:
Жирный Курсив Ссылка Цитата


Защитный код
Обновить








Rambler's Top100 Если Вы заметили ошибку, пожалуйста, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter