Медіа-бізнес у східній Європі – один із лідерів по рентабельності та прибутках. В Україні з ростом споживання, а відповідно і ростом рекламного ринку медіа-бізнес починає нагадувати східноєвропейський.
Цікаво, скільки іноземних бізнесменів з радістю б інвестували свої гроші в телевізійні канали, які через декілька років зростуть в ціні, як землі під Києвом. Відповідь напевно буде така: стільки, скільки інвестувало б у землі під Києвом.

Звичайно, рік тому відповідь на це питання була б набагато простішою, адже Закон про телебачення і радіомовлення на той час обмежував частку іноземних інвестицій у телевізійних каналах, дозволяючи іноземцям володіти не більше 30% акцій чи частки у статутному фонді. Тому все було зрозуміло, адже більшість національних (маю на увазі великих приватних) телеканалів вже мали своїх іноземних інвесторів, з максимальними частками.
У березні цього року новий закон про телебачення і радіомовлення повідомив іноземним інвесторам як тим, що вже вели свій бізнес в Україні, так і тим, кому приходили в голову такі думки, дві новини: одну погану, іншу добру.
Добра новина для іноземних інвесторів: відтепер вони можуть купити скільки завгодно акцій українських телевізійних каналів, без жодних обмежень.
Погана новина: український законодавець у будь-який момент може позбавити їх цього щастя бути власником телеканалу.
Перша новина породжена нормою закону, яка знімає обмеження участі іноземців у статутному фонді (яка до його прийняття становила 30%) та вказує, що участь  іноземних  фізичних   та/чи   юридичних   осіб   у статутному  фонді  телерадіоорганізацій  регулюється Господарським кодексом України. Це означає, що іноземний інвестор може придбати будь-який телеканал і будь-яку його частку, а для власників українських телекомпаній збількує кількість способів продажу, відкриваючи вихід на закордонні фондові ринки.
Друга новина породжена нормою, яка забороняє заснування телерадіоорганізацій іноземцями та дозволяє анульовувати ліцензії телекомпаній, засновниками яких є іноземці. Безглуздість цієї норми полягає не в тому, що вона забороняє формальне заснування, в той час коли інша дозволяє бути іноземцю власником всієї телекомпанії, а в тому, що закон забув про тих іноземців, які до його прийняття заснували телекомпанії. Адже відповідно до господарського законодавства засновник – це факт, який відбувся при створенні юридичної особи і не може бути змінений. От і виходить, що телерадіоорганізації, які мають засновників-іноземців, існують до тих пір, доки у них не закінчиться строк дії ліцензії.
Така ситуація не влаштовує іноземних інвесторів. Вони, звичайно, можуть ризикнути і вкласти гроші в український медіа-бізнес, але нестабільність позиції держави, швидше за все, їх утримає від цього кроку. Залишається лише чекати нових змін, котрі, як завжди, прийдуть несподівано та незрозуміло чи надовго.