Коли мова йде про підтримку державою певної галузі, то це питання цікавить лише тих, хто таку підтримку отримує та тих, хто матиме можливість розпоряджатися наданням такої підтримки.
В Україні пільги та преференції вже давно стали об’єктом політичних заяв, окремої вигоди та хабарництва. Чому так сталося? Мабуть тому, що у платників податків немає часу контролювати дії держави з цього питання, а також тому, що традиції надання пільг і преференцій виникли у нас ще за тоталітарної держави. Тоталітарне минуле вплинуло на характер державної підтримки, методи її надання, і нічого в цих словах важливого б не було, якби не наслідки, які за ними настають.

Українська кінематографія і телевізійний продукт відчули на собі усі недоліки такої підтримки, а точніше її відсутність. Звичайно, політики завжди самовіддано виступали за надання преференцій кіно та телепродукту і приймали закони та постанови, які передбачали сприяння, підтримку, надання грошей. Але не дивно, що ці норми ніколи не діяли, адже вони повністю відповідають духу державного регулювання совітської епохи. Вони декларативні, бо ніколи не містять у собі конкретних механізмів державної підтримки, а методи її надання передбачають лише видачу грошей на угляд високопосадовців і ніяких більше джерел фінансування. Проблема ж якраз і полягає в тому, що кіно завжди «підтримували» і, водночас, не давали можливостей йому підтримати себе самотужки.
Кінематографія і телевізійна галузь вже давно не просять фінансової підтримки з бюджету - вони самі можуть заробити гроші. Єдине про що просять, - це дати можливість платити менше податків.
Податкові пільги - це втрати бюджету. Але я як платник податків думаю, що це краще, аніж ця система фінансування, яка зараз діє, адже завжди виникає питання, чому мої гроші пішли саме на цей фільм і чому так багато.
На початку цього року вперше були прийняті конкретні норми, які надавали податкові пільги українським теле-, кіновиробникам. Відповідно до законодавства, виробники та інвестори, які надають фінансову підтримку, мають право відносити вкладені в кіно-, телевиробництво кошти на валові витрати, чим зменшують суми податку на прибуток. Тобто, навіть не йдеться про зменшення ставки податку чи його скасування.
Таке нововведення свого часу було радо сприйняте галуззю, адже показувало реальні кроки з боку держави та зміни в політиці сприяння.
Нажаль, таке просте рішення, чи краще – перший крок на шляху до вирішення проблеми, мабуть, все ж таки не вписується у державну політику: не проіснувавши навіть року, ця пільга вже під загрозою скасування. Новим проектом Державного бюджету України на 2007 рік пропонується її вилучити. Обґрунтування наступне: наявність такої пільги може призвести до фінансових зловживань.
Не будучи спеціалістом у цій сфері не можу сказати, наскільки таке твердження справедливе. Не розумію, чому виключити положення - кращий вихід, аніж його змінити таким чином, щоб цією нормою закону не зловживали. Мабуть це також традиції законотворчості, які ще йдуть з далекого минулого.