Перед відрядженням до Мінська розпитував всіх своїх знайомих чи були вони у Білорусії і що там цікавого є подивитись. Розпитував, тому що в мене Білорусь асоціюється з чимось таким тоталітарним совєтським. Нажаль, ніхто з тих, кого я питав, не був у Білорусії, тому приїхав я туди зі своїми думками та настроєм, який склався під впливом Інтернет.

Кордон «тоталітарної» держави пройшли швидше і легше, аніж наш рідний. Розчарований. Щоправда, потішило те, що треба було заповнити якусь реєстраційну карту, яка є єдиною для Білорусії та Росії, хоча в цій картці нічого такого. Певно, для іноземців, які приїжджають до нас, є щось подібне. Наслухавшись страшних речей, що там на кожному кроці зупиняє міліція і вимагає реєстрацію, пильнував цю карту не менше за гроші (нажаль ніхто мене нір азу так і не спинив). В Мінську нам повернули квитки, і я знову здивувався, що у нашій демократичній державі на залізничних квитках вписують прізвище, а у Білорусії – ні. І ще, чомусь у Мінську можна попасти з поїзда до метро не потрапивши під дощ, а у нас у Києві це нереально.
Конгрес, на який я приїхав, був присвячений телекомунікаціям і кабельному телебаченню. Абсолютно незрозумілою несподіванкою стало для мене те, що асоціація, яка його організовувала і яка представляє інтереси кабельних операторів, є напівдержавною. Не знаю, як вони (кабельники) довірили представляти свої інтереси перед державними органами тим самим органам.
Оскільки телекомунікаційні новинки і технології мене не дуже цікавлять, я собі поставив дві мети - відпочити від роботи і побільше дізнатися про те, як в Білорусії регулюється ефірне телебачення. На щастя, на конгресі були білоруські телеканали.
Бачу стенд музичного каналу, з радістю підходжу до нього, тому що музичний канал -  найкращий об’єкт дослідження для юриста, бо там завжди повно проблем: авторські і суміжні права, національний продукт, мова… Питаю у одного білоруського музичного каналу, чи є у них якась квота на національний продукт. Мені відповідають, що немає. Що ж це таке: в квитках прізвищ немає, квоти нацпродукту немає, мова – яка хочеш на твій вибір! Правда, потім інша людина мені сказала, що квота така є, просто мені так відповіли, бо знали, що я не з Білорусії.
Як виявилось, у Білорусії законами діяльність телебачення не регулюється (не будемо брати до уваги Конституцію, кодекси) - там все вирішує Президент республіки, який і видає декрети, де написано, що і як має бути.
Я замало часу був у Білорусії, щоб розказати про тамтешнє телебачення більше. Перед від’їздом бачив анонс прес-конференції Президента Білорусії для українських журналістів (якраз в той час приїжджали, здається на запрошення самого Президента). Прес-конференція мала показуватись по всіх каналах о 21.00, а я вже їхав назад в Україну.
Так хотілося повернутися у свій «разброд і шатаніє».