Право особи на приватне життя кореспондується з обов’язком інших осіб таке право поважати і не порушувати його. Збирання, зберігання і поширення інформації, яка відноситься до приватного життя особи, без її на те згоди, є підставою для цивільно-правової або кримінально-правової відповідальності.
Але чи завжди ми добре розуміємо, яку сферу буття охоплює поняття «приватного життя»? Мені неодноразово доводилось чути, що приватне життя завжди слід розглядати в сімейно-побутово-інтимній площині, тому, мовляв, в іншому контексті воно нівелюється.
Спробуємо розібратись, чи це дійсно так, а також дослідити, які дії можна і слід вважати втручання в приватне життя.

Європейський суд з прав людини визначив, що «приватне життя» охоплює фізичну і моральну недоторканість особи, і що саме поняття «приватний» включає в себе право особи обирати певні аспекти свого власного життя – без регламентування з боку уряду, тобто, самостійно.
При цьому Суд вважає, що не можна зводити поняття «приватного життя» до «внутрішнього кола», в якому окрема особа може жити своїм особистим, власно обраним, життям. Навпаки, повага до приватного життя певною мірою має поширюватись і на право встановлювати і розвивати відносини з іншими людьми. Тому немає підстав виключати зі змісту цього поняття «діяльність професійного і ділового характеру, оскільки, зрештою, саме у ході свого трудового життя більшість людей має значну, якщо не найбільшу можливість розвивати відносини з зовнішнім світом».
Заради справедливості слід зазначити, що таке визначення «приватного життя» Суд надав у справі, в якій особа зазнавала втручання в приватне життя з боку держави. Тобто, говорячи про приватне життя людини, ми маємо на увазі її моральну і фізичну недоторканість – в усіх аспектах її життя і безвідносно до характеру діяльності.
Право на повагу до приватного життя покладає на державу позитивні зобов’язання вживати заходів щодо недопущення порушення цього права, а також гарантування його захисту. Вжиттям таких заходів можна вважати встановлення на рівні національного закону відповідальності за втручання в приватне життя, яке може бути здійснене, зокрема, шляхом поширення певних відомостей про особу. Відомостей, які порушують особисту моральну недоторканість особи.
Маю щодо зазначеного цікавий судовий казус. В одному з рішень суд відмовив в задоволенні позову про визнання відомостей такими, що становлять втручання в приватне життя позивача, мотивуючи це тим, що відомості одночасно є такими, що не відповідають дійсності. Мовляв, відомості не можуть одночасно відповідати двом характеристикам: і не відповідати дійсності, і бути втручанням в приватне життя особи.
З огляду на приведену вже мною практику Європейського суду з прав людини можна заперечити таку позицію суду: поширювач інформації, без достатніх на те підстав, дозволив собі порушити моральну недоторканість особи. І саме це є порушенням, безвідносно до змісту.