Я чув, що ціни на проїзд у київському метро потрібно підвищувати. Звичайно, поясненням такому підвищенню є невідповідність ціни квитка собівартості проїзду. І я навіть погоджуюсь, що за 50 копійок цілий поїзд разом з усіма службами не може мене везти зі Святошина на Дарницю, з одно кінця міста в інше. Але все одно щось українська душа не хоче змиритися з тим, що за все треба платити. І ви знаєте, я таки знайшов заспокоєння для своєї совісті, що метро не так уже втрачає, коли везе мене за 50 копійок. На це мене недавно наштовхнув пустий вагон метро. Пустий не в сенсі, що без людей, а зовсім не обклеєний рекламою. Ось це я розумію збитковий вагон. Хто не вірить - подзвоніть за телефонами, які висять в метро типу: «найдешевша реклама тут», «реклама в метрополітенах Києва, Харкова, Дніпропетровська».

Виходить, метро замість 5 грн. за проїзд може брати 0,5 грн. І, возячи людей, показувати їм рекламу. Все це виглядає нормально і логічно до тих пір, поки не згадуєш, що ти в Україні і що це – державний, чи точніше, комунальний медіа-бізнес. Тоді на питання, а скільки ж грошей заробляє той бізнес, відповідь буде, у кращому випадку, така: розміщення реклами в метро є збитковим для міста, адже треба наймати людину, яка буде здирати чи наклеювати оголошення, цілий апарат, який буде перевіряти й оформляти всі документи на розміщення реклами. А в гіршому випадку державні чиновники зроблять вигляд, що реклама - це ніякий не бізнес, і вони вперше від вас про це чують.
А ось що було б зовсім не по українському і не по державницькому - це якби вся реклама на державних засобах комунікації продавалася напряму державою. Адже набагато ефективніше продати рекламні площі приватному підприємству – звичайно, за набагато нижчими від ринкових цінами, за якими вона потім перепродується рекламодавцям та рекламним агенціям за нормальними ринковими цінами.