Октябрь 22, 2015

Юрій Артеменко: «Визначати кінопродукцію за датою виробництва – це маячня, але спровокували її самі телеканали»

Поделиться: Facebook Twitter LiveJournal

Голова Нацради Юрій Артеменко в розлогому інтерв'ю «МедіаБізнесу» розповів про відновлення мовлення в зоні АТО, розподілення обов'язків між різними структурами, які порушення у виборчому процесі спостерігаються та які кроки лишились до запуску повноцінного суспільного телебачення. Торкнулись ми і теми припинення мовлення Українського радіо у вересні, долі його частот, заборони російських серіалів та спонукання телеменеджерів до спільних дій. «В галузі телебачення, де завжди крутяться великі гроші і є монополізація, саморегуляції немає. Тому примусами ми намагаємося підштовхнути учасників ринку до цього», - каже він. І зізнається, що деякі нормальні для європейського законодавства норми по телебаченню та радіомовленню, неприйнятні для умов війни. 

  
- Які завданні Ви особисто вважаєте найбільш пріоритетними для Нацради саме сьогодні?
- Справа не в тому, що я вважаю. Є план – результат спільних зусиль громадськості, представників галузі і взагалі фахівців телерадіопростору. Це є і регуляторний акт, і наш план дій. В умовах сьогодення у нас багато завдань, але головні – це цифрове мовлення, дерегуляція, інформаційна безпека країни, мовлення в зоні АТО. 
 
- Коли в місті Волновасі на тридцятому ТВК розпочала мовлення Донецька обласна телерадіокомпанія, Ви прокоментували, що це перемога. Чи є у Нацради програма дій щодо повернення сходу в український інформаційний простір, чи зможемо ми стерти «LifeNews», який незаконно промиває мізки громадянам країни на окупованій території?
- Якби тільки «LifeNews». Проблема не в цьому каналі, а взагалі в системі промивання мізків, яка створена в Росії. Чи зможемо ми протистояти? Якщо бути відвертим, брехня в суспільстві сприймається легше, адже завжди хочеться, щоб хтось був винним, а не ти. У короткій перспективі брехня дуже гарно сприймається і виграє, але в середній і довгостроковій перспективі правда завжди перемагає. Тому що є брехня, а є об’єктивна картинка. І, коли ти дивишся по «LifeNews», що десять людей зібралося на Майдані, а виглядаєш у вікно і бачиш, що десятки тисяч, то розумієш на ментальному рівні, що вони брешуть… 
Тому в перспективі ми переможемо. Але для цього треба не чекати, поки розвалиться Росія, а робити маленькі кроки. Чому я відзначив Волноваху? Бо на той момент для нас це була маленька перемога. Якщо повернути все на кілька місяців назад, – система українського мовлення там була розвалена взагалі. Ми прийшли саме в той час, коли українського мовлення не було не те що на окупованих територіях, а й на прифронтових і звільнених.  
Функція Нацради – регуляторна. Спрощено – це визначати у плані розвитку, що є перспективою, видавати ліцензії на підставі отриманих прорахунків щодо частот, стежити за виконанням вимог цієї ліцензії. Рік тому Нацрада почала займатися невластивою для себе функцією. Коли не було жодного уповноваженого органу, коли Держтелерадіо говорило, що начебто це не його функції, Міністерства інформаційної політики не було, ми самі шукали можливості, прорахували частоти, де можна було завести хоча б якусь українську телекомпанію для мовлення. Оскільки не було ні можливостей, ні грошей, ми вимушені були звертатися до комерційних телерадіокомпаній. У першу чергу, зверталися до тих, хто на той час підтвердив свій статус як незалежних, об’єктивних медіа, бо під час Майдану деякі телекомпанії у нас трохи осоромились… 
Ми вдячні і компанії «1+1», і компанії «Еспресо», і телеканалу «24», і радіо груп «ТАВР» і багато інших, які свого часу за власні кошти налагодили мовлення. Ми ніколи не казали, що надані частоти будуть за ними вічно, мова йшла про тимчасове мовлення, на період АТО. Навіть більше, деяким компаніям ми радили підсилити інформаційну основу або збільшити кількість мовлення новин російською мовою (так сталось, що там люди здебільшого розмовляють російською, і треба було, щоб нас почули). 
 
- І що там зараз відбувається? Нарешті Донецька телерадіокомпанія повернулась, і що тепер із тими, хто мовив на її частотах?
- Хай не ображаються на нас відомі топ-менеджери комерційних мовників, які дуже багато зробили для відновлення мовлення на сході й очікували, що ми проведемо конкурс і дамо їм частоти за це. За це не частоти, а нагороди дають.
Донецька обласна телерадіокомпанія тривалий час не мовила. І в умови тимчасового дозволу вписали: мовить на цій частоті, доки не відновить свою роботу той, кому ця частота належала.  І коли Донецька ОДТРК, пройшовши через кілька перетрубацій (довго не могли знайти керівника, гроші на обладнання тощо), заявила про початок потужнішого мовлення, ми почали шукати їм нові частоти і звільняти ті, які раніше були зайняті комерційними компаніями. 
Днями я отримав листа Донецької ОДТРК, де вони перерахували всі частоти, на яких мовили раніше і на які хочуть повернутися, і попросили нашої допомоги ввійти до  кабельних мереж. Ми роз’яснили: отут такі-то мовники мовлять, отут чекають вашого листа, а отут є технічна проблема, наприклад, дуже слабкий сигнал і кабельник не може його прийняти, треба подумати, як підсилити його... Окрім заявника –  Донецької ОДТРК, ми відсилаємо цей лист до Держтелерадіо і до Міністерства інформаційної політики. Бо поступово намагаємося відходити від невластивих  Нацраді функцій. Адже Держтелерадіо – це по суті керівний орган для державних телерадіокомпаній. А Міністерство інформаційної політики, за фактом, стає таким генштабом, куди скликають усіх і думають, кому дати безкоштовний передавач, а хто має купити за свої гроші, вирішують, що треба зробити, щоб швидко налагодити мовлення у тому регіоні .
 
- Тобто ви рекомендуєте Міністерству зараз, що саме треба робити?
- Ми показуємо в межах своїх можливостей, яка є картина, і кажемо: а тепер ви самі. Бо раніше було так, –  прийшла компанія і каже: хочемо мовити, у нас є гроші. І ми радо дозволяли, бо в більшості ні грошей, ні бажання не було. Зараз, коли вже схлинув перший порив, я вважаю, треба робити так: хай компанія, яка хоче мовити, прийде в  Міністерство інформаційної політики і доведе, що вона найкраща. Бо якщо ми пустимо якийсь канал, до якого є питання щодо контенту, то це неправильно. От якщо Міністерство інформаційної політики визначить, що там зараз потрібні передачі про український спорт – нема проблем. Тоді ми звертаємося до Українського центру радіочастот і видаємо ліцензію. Тимчасову, якщо це в зоні, наближеній до бойових дій.  А якщо ця зона далі від зони конфлікту, – будемо проводити конкурс.  
А ось у Волновасі – це була одна з таких маленьких перемог саме для Донецької ОДТРК, сигнал, що повертається державному телебаченню. 
 
- Навіть бійці, які повертаються з прифронтових територій, кажуть що там нема українського телебачення або його дуже мало. І логічне у всіх запитання, у спеціалістів і неспеціалістів: а хто ж має це зробити?
- Почну з того, що, я вважаю, навіть у тій складній ситуації, яка є в інформаційному полі, той, хто хоче дивитись на окупованій території українське телебачення, його знайде. Інструменти є: супутник, інтернет, розвернути свою антену в інший бік... Інша справа, що мова йде найімовірніше про тих людей, які не хочуть цього робити. І нам туди треба проникати з такою, якщо хочете, нав’язливою інформацією. Це люди старшого віку, ті, в кого немає можливості купити дорогий пристрій, щоб перейти на інший формат отримання сигналу. 
Донецька телевежа – заввишки триста тридцять метрів, одна з найвищих у СНД, і була так побудована з часів Радянського Союзу система, що одна велика вежа, а інші – маленькі ретранслятори. І якщо терористи забрали велику вежу в свої руки, то ти не створиш такий потужний сигнал, який її перекриє.
 
- Якщо перекрити її неможливо, то хоча б відрубайте її.
- От відрубати – так. Що треба, щоб не було сепаратистського мовлення в Донецьку? Звільнити Донецьку область або знищити вежу. Стосовно знищення вежі я кілька разів звертався до нашого Міністерства оборони і з офіційними записками, і з неофіційними. Але в них є певні, мабуть, причини цього не робити. Свого часу мені казали, що там є заручники. Інша причина може бути в тому, що підривом вежі в Донецьку почнемо таку собі інформаційно-вибухову війну, що вони зірвуть вежу в Києві на вулиці Мельникова. І тому такий швидкий військовий крок не вдалося зробити. 
Але навіть самі бійці зверталися, що хочуть дивитися українське телебачення, бо і в бліндажах ловлять лише російське. Ми не озвучували раніше цього – попросили фонд Петра Порошенка і за їхні кошти купили двісті комплектів супутникового телебачення.
 
- Ми озвучимо.
- Ну, можливо, і треба озвучувати. 
Фонд давав гроші на супутникові тарілки, а компанії-постачальники «Стронг» і «Віасат» (Vision TV) забезпечували тюнерами, антенами та іншим комплектуючим обладнанням, що було у використанні. І ми роздали двісті тарілок. Зібрали нараду – Національна гвардія, Збройні Сили України, добровольчі батальйони МВС – і розвезли по точках. І зараз охоплено сто п’ятдесят точок, ще п’ятдесят маємо встановити. Тепер військовослужбовець, який прийшов з чергування, може увімкнути і подивитися телебачення. Тарілка буде націлена тільки на український супутник, там заблоковані російські канали, щоб у людей не рвало душу. Оце те, чим ми далі займаємось. 
 
- Який інструмент моніторингу є у Нацради? Чи є таким інструментом телевізійна панель «Nielsen»?
- Ні. Бо телевізійна панель «Nielsen» знімає просто частку перегляду – яка передача популярніша. У «Nielsen» основне завдання – визначати, хто крутіший серед телеканалів для того, щоб вони з цими даними могли йти до рекламодавців і залучати від них рекламу. Але для нас важливіший контент. Чи є там речі, які закликають до ворожнечі, до розхитування миру, заклики до війни? 
У нас є маленький моніторинговий центр – тут на другому поверсі. Він був змонтований ще у 2008 році. Телевізійна галузь купила його для Нацради, мабуть, під певні свої прохання. Коли прийшли нові члени Нацради, то індустрія пропонувала нам поставити новий комплекс. Але я відмовився публічно, тому що розумію, що завтра вони можуть попросити не проводити перевірки чи пробачити за розпалювання війни. Ми пішли іншим шляхом: звертаємося до міжнародних організацій, працюємо з посольствами, пояснюючи їм, що збройна війна починається з інформаційної, і нам треба відстежувати та реагувати на ці виклики. На сьогодні ми не в змозі всі телеканали моніторити. 
Що ми маємо на сьогодні? Обладнання для прийому сигналу:  32 приймачі FM, 16 з них не працюють, всього 2 приймачі цифрового телебачення (хоча в нас 32 загальнонаціональні цифрові канали). Інформація у нас там зберігається лише 30 діб, а нам, враховуючи, що часто бувають судові позови, потрібно хоча б 90, для кабельного телебачення у нас є 4 приймачі, всього 6 приймачів для супутникового телебачення і немає жодного, щоб приймав у HD-форматі. Є 4 антени супутникового телебачення, а нам треба як мінімум 9. За таких умов, основним інструментом моніторингу є листи небайдужих людей. Навіть так: приблизно  30% інформації –  це листи, 30% –  це повідомлення конкурентів чи наших працівників, а 30% –  це повідомлення у Facebook (у мене там 3000 передплатників, а в Ольги Герасим’юк понад 4500). І коли люди пишуть: щось десь трапилося, там і там не реагують, відразу ми перевіряємо, якщо це підтверджується – виносимо на засідання, з’ясовуємо, допомагаємо і т.д.
 
- Тобто роль суспільної думки важлива…
- Дуже важлива! Тут є і зворотній бік. Якщо ми змогли і відреагували, то це працює і на наш імідж у гарному значенні цього слова. Звичайно, я не завжди відповідаю у Facebook на якісь там особисті звернення, немає часу на це. 
 
- Україна готується до місцевих виборів, ваш перший заступник висловив думку, що новий закон про місцеві вибори додав клопотів регулятору, тому що він містить норму, яка дозволяє висвітлення виборчої кампанії навіть у новинних сюжетах. А Ви вбачаєте проблему? В чому саме?
- Ми нещодавно висловлювали свої зауваження до законопроекту про політичну рекламу. Ми зазначили, що відповідний закон потрібен, але не в такому вигляді. І причина тільки одна –  заборона політичної реклами. Те, як вона виписана в законопроекті, на наш погляд, призведе до збільшення «джинси» в новинних випусках. Адже поняття «джинси» не виписано, не виписані механізми, як це можна зупинити. І тому, якби ми дали позитивний висновок, ще гірше стало б, бо професійну «джинсу» виловити важко. Але для мене головна проблема навіть не в цьому. Ми перед виборами завжди збираємо робочу групу, яка відслідковує порушення і за законом повідомляє про це Центральну виборчу комісію. У теорії ЦВК, отримавши наш лист, повинна провести розслідування з цього приводу і, наприклад, зняти того кандидата, який порушив закон, чи вжити якихось інших заходів. Але скажу вам  – глухо. Ми надсилаємо листи, але на жоден відповіді немає. Мало того, за моєю інсайдерською інформацією, у них не доходять руки, щоб навіть почати розглядати ці листи.
 
- Але порушення Ви відслідковуєте вже зараз, на місцевих виборах?
- Порушення відслідковуємо, до телерадіоорганізацій надсилаємо відповідні запити і листи з проханням надати пояснення тим чи іншим виявленим ознакам порушень. Найчастіше зустрічаються порушення, коли матеріали виглядають як замовні, тобто це «джинса». Часто організації говорять більше про одного чи двох кандидатів, тоді як згідно із законом мають збалансовано висвітлювати виборчі перегони і однаково представляти різних кандидатів. Але поки про баланс говорити рано. 
Також трапляється, що в інформаційних програмах  на телеканалах використовують символіку політичних партій, що заборонено. 
Найтиповішим порушенням, напевно, є оприлюднення даних соціологічних досліджень. Часто тут просто не повністю наводять усю інформацію, яка має бути оприлюднена відповідно до закону. Забувають або похибку назвати, або вибірку, чи ще щось.
 
- А їх більше, якщо порівнювати з попередніми кампаніями?
- У нас, членів Нацради, що працюють нині, це лише друга виборча кампанія. Думаю, поки рано порівнювати, бо офіційний процес політичної агітації розпочався не так давно. Вже маємо певні особливості, коли, наприклад, реклама спершу транслювалася у блоці комерційної реклами, а потім, коли кандидати зареєструвалися, – у блоці політичної агітації. Про велику кількість «джинси» ми говорили і раніше, вона нікуди не зникла.
Але виходить, що наша робота – сізіфова. От ми робимо, а ЦВК хоч би зауваження чи попередження комусь зробили, не кажу вже про те, щоб знімати з реєстрації. Тому в наших працівників втрачається мотивація. І як цьому зарадити – треба думати. Або нас звільнити від цієї функції і віддати її Центральній виборчій комісії, і вони вимушені будуть реагувати на порушення, або дати нам право вживати заходів. Але на разі ми не є учасниками виборчого процесу, ми не можемо махати шаблею.
Безкарність порушників і безрезультативність роботи – це справді проблема. Тим паче, що в цій робочій групі – не бюрократи, ми закликаємо до участі представників громадських організацій, ОБСЄ… Вони приходять.
 
- Нацрада багато уваги приділяє запуску суспільного мовлення. На якому зараз етапі? Чи можна казати про дати?
- Зараз треба обрати Наглядову раду суспільного мовника. Там дев’ять сфер. Від парламентських фракцій нам подали всі кандидатури. «Батьківщина» замість Андрія Шевченка, який призначений послом в Канаду, вже подала іншу кандидатуру – Володимира Яворівського.
На цей час відбулося 4 конференції, і маємо трьох визначених членів Наглядової ради від громадськості. На жаль, у сфері захисту забезпечення прав національних меншин конференція вважається такою, що не відбулася. 4 громадські організації дали двом кандидатам однакову кількість балів, два повторні голосування нічого не змінили. Тому буде наново проведено всю процедуру обрання члена в наглядовий орган від цієї сфери.
Небезпека є в тому, що, нажаль, надійшло дуже мало заявок на представників Наглядової ради в суспільному мовленні. Спочатку було чотири кандидати на одне місце, зараз найбільше – це дев’ятнадцять, але, як бачимо, було і чотири. Якщо ми ставимось до суспільного мовника, як до українського ВВС, то, на мій погляд, мала б стояти велика черга. Але у нас потраплять ті, хто виявив активність.  
Коли в Україні з’явиться суспільне мовлення –  не до мене запитання, бо, можна сказати, що фактично воно вже з’явилося, коли Зураб  Аласанія представив новий логотип. Коли воно з’явиться технологічно? Це питання не одного місяця, бо треба людей звільнити, людей найняти, провести аудити і так далі. Є плани до березня запустити.  Дай Боже, щоб так було. 
 
- 9 вересня було вимкнуто Українське радіо через урізання фінансування Кабміном, але через два тижні Держрадіо знову запрацювало, Кабмін виділив 2,735 млн. грн. Яка доля очікує Українське радіо у разі створення суспільного мовлення?
- Ситуація з вимкненням Українського радіо мене не те, що здивувала, а вжахнула. Не стосовно того, що його вимкнули, а щодо того, як це було зроблено. Не дав Кабмін гроші,і державне радіо саме сказало: а давайте вимкнемо, замість того, щоб шукати інший вихід. Тобто процес був такий непрозорий… Я сказав тимчасово виконуючому обов’язки керівника Українського радіо: що ж ти робиш, треба або кричати, або писати  публічну заяву до того, як це трапилось, а не після того… Я зразу ж написав у Facebook, зробили повідомлення на сайті Нацради, поінформували Міністерство інформаційної політики, там теж вперше про це почули. І вже після цього Міністр інформаційної політики Юрій Стець вніс пропозицію на засідання уряду, і знайшли їм ці 2,735 млн грн. Але минуло 2 тижні, і ці 2 тижні люди були без інформації, тим паче в тих районах, де це єдине джерело новин. 
 Ми надали Українському радіо сім частот в обласних центрах, домовилися з компанією «oll.tv», про те, що програми «УР-1», «УР-2», «УР-3» будуть в ІРТV-мережі (тобто в телевізорах кнопкою можна увімкнути не тільки телеканали, а й радіо). Домовляємося з «Волею кабель». Але є питання. Ми дамо зараз Українському радіо ще інші частоти, але якщо в нього немає грошей навіть на ті, що вони мають, навіщо тоді займатися обманом? Тоді скажіть – у нас гроші на стільки-то частот, а інші – ми віддамо іншим радіостанціям.  У  разі створення суспільного мовника Українське радіо само має знайти своє місце. Я знаю позицію Міністерства інформполітики – вона правильна і дуже жорстка в цьому плані. Але уряд має  сказати, потрібне нам радіо в такому обсязі, чи не потрібне.
 
- А хто зараз очолює Українське радіо? 
- На сьогодні виконувач обов’язків – пан Анатолій Табаченко. Він за посадою підпорядковується Держкомтелерадіо. Але в разі створення суспільного телерадіомовлення керівник Українського радіо буде підпорядковуватися тій людині, яка буде очолювати суспільне мовлення. 
 
- Галузь все ще обговорює закон  про заборону російських серіалів. Яких вдосконалень, на вашу думку, потребує закон, чи вважаєте ви доцільним заборону російського контенту непропагандистського характеру?  Під час галузевих подій останнього часу – постійні дискусії, і всі кажуть, що треба вносити якісь уточнення до закону.
- Визначати кінопродукцію за датою виробництва – це маячня, яку ухвалив парламент. Але цю маячню спровокували самі телеканали. Я згадую нашу дискусію рік тому, коли до нас на засідання буквально увірвалися активісти і кажуть: що це таке, йде війна, а в нас « русскіх спецназівців» показують? Ми тоді зібрали топ-менеджерів каналів і сказали: це неправильно, немає закону, але є реальна ситуація, будь ласка, зніміть ці фільми за власною ініціативою. Мова йшла тоді навіть не про «Ментів», а хоча би про ті серіали, де бігають з автоматами спецназ і десантура. Мене тоді дуже засмутила ця розмова, відгуку не було. Причина одна: вклали гроші, і хочеться їх повернути. А гроші скажені. Одна група $9 млн витратила напередодні, інші – трохи більше чи менше. Коли Порєченков почав стріляти в нашу сторону, телеканали сказали: о, ми знімаємо Порєченкова. То треба чекати поки він почне стріляти? Чи той Охлобистін… Все це накипіло, вийшло в парламент, а в парламенті часто закони голосуються емоційно. Проголосували. Закон вимагає вдосконалення. Зараз я такий термін вживаю – примус до саморегулювання. Наприклад, перший крок, який зроблено за нашою допомогою, – це внесено законопроект про державну підтримку українського кіно. Бо заборонити – заборонили, вільне місце є, і воно чимось заповнюється – зростає виробництво власних серіалів?
Я пам’ятаю ми минулого року із представниками каналів ходили до колишнього міністра фінансів і просили про фінансування українського кіно. Мінфін не знайшов тоді грошей. Але те, що не дали прямих коштів на фінансування українського кіно, змусило телеканали  зібратися у групу «КіноКраїна». Запросили фахівців із Заходу, представників аудиторських компаній і запропонували модель "ребейтів" – повернення частки від того, що буде витрачено на виробництво кіно в Україні. 
 І якщо в процесі обговорення законопроекту будуть змінені деякі аспекти щодо російських серіалів, то це буде правильно. Але зараз канали просто дурять: ми заходимо на сайт із інформацією про фільм, де написано, що він 2015 року, а вони нам приносять довідку від продакшн-компанії, що його зняли у 2013 році, і він два роки лежав у них на полиці. І ми розуміємо, що вони, можливо, дурять нас, а вдіяти нічого не можемо.  
 
- Але теоретично таке може бути: зняли і поклали на полицю, а дофінансували потім. Ви вважаєте, що ця норма може бути знята, коли в нас вже запрацює індустрія власного виробництва?
- Ні, вона і тут може бути знята. Після того, як закон чи будь-яке положення запрацювали, треба подивитися, де слабкі місця, і вносити зміни до них. 
 
- І яка роль тут може бути Нацради?
- Ми активні учасники цього процесу. Ольга Герасим’юк, наприклад, ходила на розгляд Експертною радою при Держкіно питання про заборону фільму «Сын отца народов» і серіалу «Дальнобойщики». Там голоси 50 на 50 розділилися. Так, це робоча нарада Держкіно, але я за те, щоб отакі процеси, як заборона фільмів, чи перелік заборонених до в’їзду діячів культури якомога більший викликали резонанс і обговорювалися громадськістю. 
 
- На одній із прес-конференцій за Вашої участі обговорювалось «питання Депардьє»: з одного боку, він заборонений, з іншого боку, є маса фільмів із  Депардьє, які вже стали світовою класикою. Що з цим робити?
- Ми нещодавно обговорювали адаптацію нашого законодавства до європейських норм і те, що нам важливо адаптувати якнайшвидше. Ми зараз продовжуємо підготовку нової редакції законопроекту «Про телебачення та радіомовлення». Свого часу він був підготовлений експертами Ради Європи за участі громадськості і обговорений. Деякі депутати навіть намагалися перетягнути на себе ковдру, наприклад Олена Бондаренко, депутат від Партії регіонів, працювала в комітеті і мабуть багато зробила для цього закону, але це не її закон. Нині ми працюємо над новою редакцією, і, хоча у всіх по кожному пункту є своя думка, намагаємось знайти компроміс, експертів запрошуємо. Але в чому різниця нашого закону і закону інших західних країн? Ми працюємо в умовах війни, і норми, які, наприклад, нормальні для європейського законодавства, в нас викликають сум. Приміром, у Європі ліцензують ефірні телерадіокомпанії і зовсім не ліцензують кабельних операторів. Ми вважаємо, що в наших умовах, коли йдуть потужні інформаційні атаки, ця норма буде передчасною (і з нами погоджуються експерти). В Англії дуже розвинене саморегулювання, в них є кодекс мовлення – це неписані норми, але всі телекомпанії їх виконують: об’єктивність подачі матеріалів, збалансованість новин і т.д. У нас саморегуляції немає. У нас взагалі в країні, я вважаю, громадянського суспільства ще немає, ми тільки намагаємось його створити. А в галузі телебачення, де завжди крутяться великі гроші і є монополізація галузі, - тим паче саморегуляції немає. Тому примусами ми намагаємося підштовхнути учасників ринку до цього. 
До речі, була ініціатива Нацради створити меморандум, де будуть виписані норми, які неврегульовані законом. Але в результаті – нуль, не виписали. Ми просили їх: самі зніміть ті фільми, які пропагують російських силовиків, збільшіть термін зберігання своїх записів із 14 діб, як зараз у законі, до 45, бо дуже багато питань під час перевірок. Зрештою  вони прийшли приблизно до такого: не чіпайте нас, все нормально, нам і так важко. Тобто ця гарна ідея нанівець зійшла. Можливо, зараз час інший, можливо, зараз знову є потреба провести подібну зустріч, адже з’явився новий керівник Індустріального телевізійного комітету – Сергій Сьомкін. У нього є досвід юриста, він працював в Держкіно, і на мій погляд, він рівновіддалений від усіх груп. 
 
- Але якісь зрушення щодо саморегуляції все ж є?
- Один із небагатьох гарних прикладів, коли галузь саморегулювалася (теж із нашим заохоченням), – це розробка нових положень щодо позначок обмежень за віком. Ми призначили перевірки кільком телекомпаніям, бо вони останнім часом просто розслабилися і порушували закон. Після того, як ми почали жорсткіше до цього ставитися, вони стали питати в нас: чому ви нас гнобите, вже змінилися часи. Але ж є закон. Ми запропонували їм вносити свої пропозиції. Я, наприклад, теж вважаю, що деякі положення не відповідають часові. Уявіть –  обмеження 21 рік. Зараз молодь в 16-18 вже одружується, а кіно дивитися не може. І кілька телевізійних груп разом сіли й попрацювали? і внесли нам спільний проект положення щодо вікових обмежень. Ми його також опрацювали.
 
- Як щодо його ухвалення?
- Він зараз проходить процедуру легалізації та реєстрації… Зараз, здається, там немає підпису тільки з Мінфіну. Друге положення, наприклад, яке телегрупи (СТБ і «1+1» ) теж спільно готували, стосувалося днів жалоби і скорботи та днів пам’яті. Раніше були одні правила, нормальні. Але нині живемо в такий час, що маємо дуже багато скорботи, трагедій, ледь не щодня. І є різниця між справді трагедією, коли нині загинули люди в літаку, в шахті, і днем пам’яті. Наприклад, День пам’яті політв’язня – це скоріше символічна дата. Тому ми й запропонували розділити: коли загинули люди, –  це повний мінор, постійне нагадування про трагедію, свічка на екрані тощо. Якщо День пам’яті – це має бути обов’язкове повідомлення, якийсь візуальний елемент, але це не заборона культурно-розважальних шоу. Ми пам’ятаємо героїв та жертв, але життя триває. І це теж гарний приклад спільних дій, але знову ж таки під примусом, коли було багато зауважень. А має бути так, що не ми змушуємо, а індустрія сама ініціює.
Суспільство змінюється, але це дуже складний процес, особливо в нашій сфері. Не через те, що Нацрада не готова, ми якраз готові, але ми більшого очікуємо від галузі. 
Гарний приклад – представники кабельного телебачення. З ними легше працювати, бо кабельне мовлення не було інструментом політики, їм однаково, хто власник, їх об’єднує бізнес. Вони розповідали нам про дерегуляцію нашої роботи, і я сказав: приходьте одразу з аркушем, де будуть виписані проблеми, з проектом рішення і всіма документами. Не повірите – вони прийшли. Наші фахівці щось правлять, щось погоджують, але вони вже 70% роботи зробили самі. І ми дуже багато для кабельного телебачення зробили і робимо: дерегулюємо, спрощуємо бланки ліцензій і зараз виходимо на інші горизонти співпраці. 
Зараз активно беремося за новий напрям, болючий для всіх,уд і навіть для глядачів – боротьбу з піратством. Тому що рано чи пізно, цю проблему треба вирішувати.
 
Тэги: Юрий Артеменко, нацрада

Схожие темы:
Нацрада просить телеканал «Беларусь 24» усунути порушення українського законодавства
Нацрада оштрафувала канал СТБ за шкоду неповнолітнім
Нацрада відмовила київському «Радио Вести» у продовженні ліцензії
На «112 Україна» змінився власник
Радио Вести обвиняет Нацраду в политическом заказе и обращается в суд
"Радио Вести" не продовжили ліцензію на мовлення в Харкові
В Україні заборонили телеканал «Охотник и рыболов HD»
Телеканал «Україна» позапланово перевірить Нацрада
Нацрада не розглянула питання щодо ліцензії «Радио Вести» через ухвалу суду у Львові
«Українське радіо» буде мовити в Криму